ДОСТОЄВСЬКИЙ
Літера: Д

ДОСТОЄВСЬКИЙ Буква - Д



Федір Михайлович [30.Х (11.ХІ) 1821, Москва - 28.І (9.ІІ) 1881, Петербург] - рос. письменник. Закінчив петерб. Головне інженерне училище (1843). Літ. діяльність почав 1844. Перший роман - "Бідні люди" (1846), в якому виступив на захист "маленької" скривдженої людини. Громадян. звучання сповнені повісті "Двійник" (1846), "Білі ночі" (1848), "Неточка Незванова" (1849). В ці роки Д. перебував під впливом М. Гоголя й В. Бєлінського, що визначило його критичне ставлення до кріпосницької системи й гуманістичну спрямованість творчості. З 1847 Д. як учасник революц. гуртка М. Петрашевського захоплювався ідеями утопічного соціалізму. За участь у цьому гуртку його заарештували й 1849 засудили до страти, яку було замінено 4-річною каторгою. В 1850- 54 перебував в Омській каторжній тюрмі, 1854-59 - на дисциплінарній військовій службі в Семипалатинську. З 1859 жив у Петербурзі. З цього часу на його творчості позначається духовна криза, пережита в ув'язненні : він утратив віру в можливість змінити існуючии політ. лад революц. шляхом. В реалістичних творах "Село Степанчиково і його жителі" (1859), "Зневажені і скривджені" (1861), "Записки з Мертвого дому" (1861-62) Д. розкрив соціальні контрасти дореформеного часу - страшні картини злиднів і страждань народу, приниження людини. Проте письменник не міг вказати на дійсні засоби подолання цих породжень експлуататорського суспільства, приписував рос. народові світогляд релігійної покори тощо. В публіцистичних нарисах "Зимові нотатки про літні враження" (1863) й повісті "Записки з підпілля" (1864) Д. хоч і викривав з позицій письменника-гуманіста бурж. індивідуалізм, але водночас писав, що людина неспроможна змінити світ. В романах "Злочин і кара" (1866), "Ідіот" (1868) Д. картав існуючий лад і теорії бурж. суспільства. Разом з тим він у цих творах не зміг подолати суперечностей між ідеями покори й протестом. В романі "Біси" (1871-72) особливо виявилося вороже ставлення Д. до революції. Роман "Підліток" (1875) - про моральний розпад дворянсько-буржуазного суспільства. Синтезом соціальних, філос. і естетичних поглядів Д. був останній роман " Брати Карамазови" (1879-80), в якому він змалював широку картину рос. дійсності. Революц. демократи - В. Бєлінський, М. Добролюбов, І. Франко (його статті "Щирість тону і щирість переконань", "Темне царство", "Гліб Успенський"), говорячи про зв'язок Д. з кращими традиціями реалістич. л-ри, підкреслювали водночас суперечливий, двоїстий характер світогляду письменника. Саме цей бік творчості Д. намагаються використати бурж. літературознавці й філософи. Марксистська критика, визнаючи худож. талант Д., вказувала на реакційні сторони його поглядів. За рад. часу в театрах країни ідуть інсценізації майже всіх осн. романів Д.; ряд його творів екранізовано, в т. ч. "Ідіот", "Брати Карамазови".В Москві відкрито (1928) літ.-меморіальний музей Д.; споруджено пам'ятник письменникові. Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1-17. Л., 1972-76; Укр. перекл. - Зневажені і скривджені. К., 1956; Злочин і кара. К., 1958; Брати Карамазови. К., 1965; Записки з Мертвого дому. К., 1971. Літ.: Достоевский. Материалы и исследования, т. 1-3. Л., 1974-78; Достоевский - художник и мыслитель. М., 1972; Художній світ Достоєвського. К., 1973; Акопджанова В. В. [та ін.]. Ф. М. Достоевский. Библиография. М., 1968. В. О. Капустін.


інші слова Літера - Д