Жарина
Літера: Ж

Жарина Буква - Ж



Жарина и, ж. 1. Вуглина жару (у 1 знач.). Мина витяг з гамана тютюн, набив люльку, вигріб з печі жарину й вкинув її в люльку (Н.-Лев., II, 1956, 122); З тріском вилітали [з грубії] маленькі червоні жарини і, падаючи на долівку, гасли (ІІІиян, Гроза.., 1956, 163); * Образно. [Л е с я:] Він [Т. Шевченко] був величною пожежею над Росією, а ми тільки гарячі жарини, що відкотилися з цієї пожежі і світимо в темряві (Сміл., Черв, троянда, 1955, 75); * У порівн. Говорить [Карно], а очі в нього так і блищать, мов жарини… (Коцюб., І, 1955, 298).
О Кинути жарину в серце кому — розхвилювати, розтривожити кого-небудь. [Л у ч и ц ь к а:] Як ви вмієте людину збентежити… жарину кинути в серце (Стар., Вибр., 1959, 401); Як (мов, наче і т. ін.) на жа­ринах (на жарині) — неспокійно, тривожно. Куди він усе потішається? Чого він, як на жарині? (Вовчок, І, 1955, 238); Він і снідає похапцем.., і за столом си­дить, мов на жаринах — крутиться, вертиться (Ряб., Жайворонки, 1957, 3).
2. чого. Цяточка, кусочок якого-пебудь предмета, що горить, світиться. Хтось курив, і жарина папіроси була схожа на дивну квітку з малесенькими самоцвітами-пелюстками (Гур., Наша молодість, 1949, 143); // перен. Про блиск в очах, що відбиває певний внутрішній стан людини. Змовчав Клим — та й що він міг сказати? Блиснули в очах жарини злі (Перв., II, 1958, 259).


інші слова Літера - Ж