Жаль
Літера: Ж

Жаль Буква - Ж



Жаль а, присудк. сл. 1. кого, чого. Про жалість (у 1 знач.), співчуття до кого-, чого-небудь; жалко, шкода Матері кожної, дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить (Укр.. присл.., 1955, 127); Жаль, жаль Енея-неборака, Коли його на міль, як рака, Зевес допустить посадить (Котл., І, 1952, 197); Лаврінові стало жаль молодої жінки (II.-Лев., II, 1956, 326); // з інфін. і зспол. щ о. Про співчуття, що виникає вна­слідок чого-небудь; жалко. Пеклись т.ут гарні моло­диці, Аж жаль було на них глядіть, Чорняві, повні, милолиці (Котл., І, 1952, 140); Як вирветься сокира з рук — Пішла по лісу косовиця, Аж страх, аж жаль було дивиться (Шевч., II, 1953, 59); Добре, що ти маєш польські книжки, тільки жаль, що такий малоцікавий автор попався тобі (Коцюб., III, 1956, 152); II на кого — що. Про почуття незадоволення, образи. їй., жаль на Гната, а ще більший жаль па Настю (Коцюб., І, 1955, 64); [Хвора:] Я знала тільки, що мені так жаль, Так жаль на ворогів і жаль на подоланих (Л. Укр., І, 1951, 119).
кого, чого і з спол. щ о. Про почуття смутку, жур­би; жалко, шкода. Сумно стало Максимові серед лісу; жаль йому стало своїх степів безкраїх (Мирний, II, 1954, 119); Адже й їй жаль, що вони розлучились (Ко­цюб., І, 1955, 26); — Червоная калинонька, А білень­кий цвіт; Ой чи не жаль тобі, Галю, Молоденьких літ?.. (Л. Укр., І, 1951,323).
чого і з інфін. Про небажання витрачати, від­давати що-небудь, позбуватися чогось. — Сопілку даси? — Дам!— рішив Семен, хоч йому дуже жаль було сопілки (Коцюб., І, 1955, 100).


інші слова Літера - Ж

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. Ж

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. Ж

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. Ж