Жаліти
Літера: Ж

Жаліти Буква - Ж



Жаліти ію, ієні, недок. 1. перех. і без додатка. Відчувати жалість, співчуття до кого-небудь. Він мене любе [любить], жаліє, шанує, Серденьком зве і голубе [голубить], й милує (Щог., Поезії, 1958, 340); Він не тільки жалів тепер Марію, а й пишався нею і часом картав себе за те, що колись під Одесою хотів забрати її з фронту, послати в глибокий тил (Кучер, Чорно­морці, 1956, 405);— В наймах батька не жаліють (Чорп., Потік.., 1956, 120).
неперех. Нарікати на що-пебудь, уболівати за чимось, за щось; шкодувати, жалкувати. Тепер більш ніж коли жалію, що нема в мене публіцистичного талану (Л. Укр., V, 1956, 272); [Ніна:] Скажіть прямо, що ви закохалися в це дурне дівчисько і жалієте, що не можете її догнати (Коч., II, 1956, 11).
Q Жаліти на себе — бути незадоволеним собою, нарікати на себе.— Я сама себе винувачу, сама на себе жалію і нічого не враю з собою! (Мирний, III, 1954, 175).
перех. Берегти, оберігати кого-, що-небудь. Пус­тився в бійку — чуба не жалій! (Укр.. присл.., 1955, 266); — Ох,-— каже (лисиця],— як не гріх котам Та­ких малесеньких, безвинних [пташок] не жаліти! (Гл., Вибр., 1957, 165); // Неохоче витрачати що-небудь; шко­дувати, жалкувати.— А ти, кажеш, літом і свічки не світиш! Жалієш грошей (Мирний, IV, 1955, 128); Любити Вітчизну, любити завжди, поля її росні, зелені сади і їй не жаліти за дні молоді ні крові у битві, ні поту в труді (Сос.,( Поезії, 1950, 314).
<0 Не жаліти [своїх] ніг — ходити, бігати, не зва­жаючи на втому. Катря не жаліла своїх ніг: скільки хапало духу, мчалася, спотикалася об груду (Мирний, IV, 1955, 305); Рук (сил) не жаліти робити що-не­будь з повною віддачею.— А ну, до ліса, до роботи! А живо, не жалійте рук (Фр., X, 1954, 319); Гей^працюй! Не гуляй!.. Сил не жаліючи,— бий! Бий [молотом]! (Тич., І, 1946, 207).


інші слова Літера - Ж