Да Буква - Д



Да г, част., розм., рідко. 1. ствердж. Уживається при передачі підсумку роздумів з приводу чого-небудь у знач, так, дійсно. Да, хороша-таки штука життя (Головко, II, 1957, 179); // Уживається при не­сподіваній згадці яро щось забуте або пропущене у по­передній розмові, при раптовій зміні теми розмови іт. ін. —Да,— раптом згадав Сергій Іванович.— Подзво­ню ж на станцію (Головко, І, 1957, 470); — Да, я не сказав, як потрапив до Маші (Ю. Янов., II, 1954, 77).
2. підсил. Уживається на початку речення для під­силення виразності висловлювання. — / чого в тебе такі очі смутні? — Да того, може, що нездужаю (Вов­чок, І, 1955, 195); — Да ви просто геніальна голова (Мирний, НІ, 1954, 285); // Уживається всередині речення перед присудком або групою присудка для підсилення його значення. А в нашому селі да був дід одинокий (Барв., Опов.., 1902, 266); Катря сього вечора да така ласкава була й весела (Вовчок, І, 1955, 197); // Уживається з наказ, сп. або ари висловленні побажання, спонукання.— Да подивіться, люди добрі, чи він оке не козак? (Вовчок, І, 1955, 73).
Да й, рідко — те саме, що Та й (див. та). Нехай собі да й шумлять дуби, шумлять дуби, де глибокі рови (Тич., І, 1946, 168).


інші слова Літера - Д

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. Д

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. Д

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. Д