Табу
Літера: Т

Табу Буква - Т



Табу невідм., с. У первісних та відсталих племен і народів релігійна заборона певних дій, слів тощо, по­рушення якої, за забобонними уявленнями людей, не­минуче спричиняє тяжке покарання. Табу — своєрідна заборона вживати за певних умов ті або інші слова, зокрема власні імена. Явище «табу» поширене у бага­тьох відсталих племен і народів — полінезійців, ав­стралійців, зулусів, ескімосів тощо (Сл. лінгв. терм., 1957, 192); // перен. Взагалі яка-небудь заборона. Не­гритянко! Задумлива ноче, Забудьмо сьогодні про всі табу, Серце моє виспівати хоче Твоїм рукам золоту хвальбу (Павл., Пальм, віть, 1962, 82).
р> Накладати (накласти) табу на що, книжн., ірон.— заоороняти певні дії, слова тощо. Глядач просто не бачить науково-популярних фільмів. На ці короткомет­ражні фільми кінопрокат наклав священне табу (Вітч., 2, 1967, 174).


інші слова Літера - Т