Паж
Літера: П

Паж Буква - П



Паж а, ч 1. У середні віки — хлопчик, юнак дворян­ського роду, який перебував при знатній особі (феодалі, королі і т. ін.) й викопував певні обов язки. Був син-одиначок, мале пахоля, тепер він за пажа в дворі в ко­роля (Л. Укр., І, 1951, 439); Вона трималася так, ніби їй шлейф несли пажі (Ю. Янов., II, 1958, 39); // перен., ірон. Про чоловіка, який віддано, прислуж­ливо упадає коло жінки. * У норівн. Він [ і раф Вітте] був спочатку закоханий в самодержавство, неначе і/ чи­сту фею, але потім виявилося, що то була не фея, а під­мальована кокотка. Що ж, він і при ній ладен стояти вірним пажем (Стельмах, 1, 1962, 617).
У дореволюційній Росії і західно-євроиейських країнах до початку XIX століття — нижча придвор­на посада, а також особа на цій посаді. Паж вніс сріб­ний кухоль холодної води. Наполеон з насолодою напив­ся, відмовившись од вечері, і ліг спати (Кочура, Зол. гра­мота, 1960, 122).
У царській Росії — вихованець пажеського кор­пусу.


інші слова Літера - П

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. П

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. П

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. П