Набат
Літера: Н

Набат Буква - Н



Набат у, ч., ритор. Сигнал тривоги у випадку якого-небудь нещастя (пожежі, нападу ворогів і т. ін.), що подається ударами дзвона. *У порівн. Як набат, звучав їх [краснодонців] юний голос (Бичко, Вогнище, 1959, 98); Ніби скрикнули вмить дружним набатом паровози на станції (Козл., Ю. Крук, 1957, 505).


інші слова Літера - Н

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. Н

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. Н

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. Н