АЛФАВІТ

А    Б    В    Г    Д    Е    Є    Ж    З    Й    К    Л    М    Н    О    П    Р    С    Т    У    Ф    Х    Ц    Ч    Ш    Щ    Ю    Я   

ВИПАДКОВІ СЛОВА

ПРО САЙТ

Українська мова. Солов’їна, співуча, мелодійна, барвиста, розмаїта, шовкова – саме такими словами змальовують українську мову. І це не дарма. Адже серед європейських мов вона визнана за милозвучністю другою після італійської.

Поширеність мови

Українська є на території України єдиною державною мовою. Рідною її вважають більш як 67 відсотків населення. До того ж вона має розповсюдженість у прикордонних регіонах сусідніх країн – Росії, Молдові, Білорусі, Польщі. Окрім того, носіями її є представники чисельних українських діаспор у Канаді, Сполучених Штатах Америки, Казахстані. Навіть у Бразилії існує понад 17 тисяч людей, які знають та використовують солов’їну. Таким чином, за поширеністю у світі українська мова займає приблизно 25 місце. А серед слов’янських мов посідає за різними оцінками друге або третє місце.

Кількість носіїв мови по різних країнах

Звичайно, найбільша кількість людей, що спілкуються солов’їною, проживають в Україні. Разом з тим її користувачі знаходяться по всій земній кулі. Приблизна їх кількість складає: - Україна – 36 млн; - Росія – 1,8 млн; - Молдова – 181 тис; - Канада – 174 тис; - Казахстан – 128 тис; - Білорусь – 116 тис; - Румунія – 57 тис; - Польща – 23 тис; - Бразилія – 17 тис; - Словаччина – 11 тис. Цифри наведені тільки з урахуванням осіб, що постійно проживають на територіях країн, без трудових мігрантів з України.

Історія виникнення

Українська мова знаходиться у індоєвропейській мовній сім’ї, яка поділяється на десять груп. Серед цих десяти виділяють також слов’янську. Українська мова виникла шляхом виділення з праслов’янської мови. Відбулося це у шостому-сьомому столітті. Але на цей час існують дві основні концепції , що описують її історичний розвиток. Вони повністю заперечують одна одну. Згідно першої, вона утворилася саме із праслов’янської , і у своєму формуванні пройшла шість етапів (мовознавець Ю. Шевельов) . За другою заперечується поділ слов’янських мов на східні, західні та південні. За нею до української більш наближені польська та білоруська, ніж російська( мовознавець О. Царук). Існують також інші теорії, їх чимало. Але переважна більшість сходиться у тому, що витоки сучасної української мови знаходяться у праслов’янській або спільнослов’янській, яка проіснувала більш ніж 2000 років. Формування з неї тієї мови, яка існує зараз, зайняло більш, ніж тисячоліття.

Діалекти української мови

В будь-якої природньої мови існують територіальні відмінності, з яких формуються місцеві наріччя, діалекти, говірки. У деяких мовах, наприклад у англійській, ці відмінності не значні. Але в таких мовах, як німецька або китайська, різниця буває настільки велика, що представники різних діалектів майже не розуміють один одного. Не є виключенням й українська. За територіальною ознакою сформовано три наріччя: північне, південно-західне та південно-східне. В кожному з них відокремлюються по декілька говорів, з яких, в свою чергу, виділяються по кілька говірок.

Південно-східне

Це наріччя розповсюджене у Київській та Сумській областях (південні райони), цілком охоплює Харківську, Луганську, Донецьку, Полтавську, Запорізьку, Дніпропетровську, Херсонську. Також частково поширене у Кіровоградській, Черкаській, Миколаївській та Одеській. Також південно-східне наріччя використовують жителі прикордонних з Україною районів таких областей Росії, як Бєлгородська, Курська, Воронезька, Ростовська. Дане наріччя включає в себе три говори:

- степовий;

- слобожанський;

- середньо наддніпрянський.

Основні особливості цього наріччя складаються у наступному:

- використання значної кількості русизмів;

- обмежене використання африкатів «дж», «дз» (ходжу – ходю, дзвінок – звінок, джерело – жерело);

- дієслова використовуються в усічених формах (дума, пита, носе, робе).

Південно-західне

Поширене в південно-західних областях України та прикордонних з ними молдовських, румунських, угорських, словацьких, польських районах. Також окремі говірки цього наріччя використовуються представниками діаспори Канади, Хорватії, Сербії, США. На формування говорів цього наріччя дуже вплинули історичні події, за якими слідувало розподілення територій між різними країнами. Таким чином, існував великий вплив інших мов, завдяки чому сформувалася значна відмінність міх різними діалектичними групами всередині цього наріччя.

Це наріччя містить три діалектичні групи:

1. Волинсько-подільська. До неї входять волинський та подільський говори, що застосовуються відповідно на Волині та Поділлі у їх історичних межах.

2. Галицько-буковинська. Поділяється на говори: наддністрянський, покутсько-буковинський (надпруття), гуцульський (східні Карпати), надсянський.

3. Карпатська. Включає в себе такі говори: бойківський (північнокарпатський), закарпатський та лемківський (західнокарпатський)

Деякі відмінності цього наріччя:

- заміна ненаголошеної О на У (гулубка, кужух та ін.);

- відсутність у іменниках подовжених приголосних (життя – житя);

- використання усічених форм деяких займенників (го – замість його, му – замість йому);

- збереглися давні форми займенників (замість сучасного мені використовується мі або ми, замість собі – си і таке інше)

Північне

Дане наріччя розповсюджене у Волинській, Житомирській, Вінницькій, Рівненській, Чернігівській та на півночі Сумської області.

Включає в себе три говори:

- східнополіський;

- середньополіський;

- західнополіський.

Відмінності цього наріччя зумовлені впливом білоруської мови.

Український алфавіт

В українській мові існує три абсолютно синонімічних слова, які означають сукупність літер, що у кожній мові розміщені у особливому порядку. Це слова «абетка», «азбука» та «алфавіт». Вони відрізняються тільки походженням: алфавіт – поєднав назви перших грецьких букв, азбука – перших літер давньослов’янського алфавіту, абетка – складається з двох перших букв сучасної української азбуки. В основі українського алфавіту лежить кирилиця, що поширилася територією Київської Русі після її хрещення та прийняття християнської віри. Пройшовши більш ніж тисячолітній розвиток, він багато раз змінювався і в сучасному варіанті дуже відрізняється від початкового. Навіть останні десятиліття вносили в нього корективи. Так, букву Ґ, яку ще у 1619 року вперше застосував М. Смотрицький, у 1933 році скасували, звинувативши її у надмірній націоналістичності, а у 1990 повернули назад. А буква Ь (м’який знак), яка у абетці була останньою, у 1993 році стала третьою з кінця. Перший друкований буквар побачив світ 1596 року. Сучасна абетка складається з 33 букв. У їхньому розміщенні немає будь-якої закономірності. Але порядок розташування літер треба знати, бо він має практичне використання. Так, у довідниках матеріали розташовуються у алфавітному порядку.

Українські словники та енциклопедії

Справа систематизації знань про Україну та українських слів почалася ще наприкінці шістнадцятого сторіччя та продовжується й у сьогоденні. Найбільший сплеск такої діяльності відбувався у 2004-2009 роках. Тоді було надруковано близько шести сотень видань енциклопедично-довідкового змісту.

Історія українських словників

Перший словник був доданий до букваря, який вважають також першим, що видав український автор у 1596 році. Той буквар мав назву «Наука до читання та розуміння слов’янського письма», а словник містив у собі 1061 слово. Першим словником сучасної української мови вважається той, що був доданий Котляревським до його «Енеїди». Після цього з’явилася своєрідна мода на маленькі українсько-російські словнички, що супроводжували українські твори. Вони надавали змогу зрозуміти зміст тексту російськомовним читачам.

Розвиток енциклопедичної діяльності в Україні

Перша збірка відомостей про Україну, що мала форму, подібну до енциклопедії, вийшла у 1674 році і мала назву «Синопсис». А найбільша й найповніша з перших була видана у вигляді трьохтомника у Львові (1935-1940 роки). У двадцятому столітті було видано «Енциклопедію українознавства»(1949-1952 роки), що вважається першою фундаментальною роботою, яка ввібрала у себе найбільш змістовні знання про Україну. Складалася вона з трьох томів і видавалася зусиллями української діаспори у Франції. У поточний час йде створення найзмістовнішої «Енциклопедії сучасної України».

Цікаво про українську мову

1. Найбільш вживаною з усього українського алфавіту є буква «П». З неї починається найбільше слів.

2. Найуживанішими словами є:

- іменник - «рука»;

- дієслово – «бути»;

- прикметник – «великий»;

- займенник – «він».

3. Найбільший синонімічний ряд в слова «бити» - аж сорок п’ять синонімів.

4. Сучасна українська мова зберегла давньослов’янські назви місяців.

5. Вірш «Заповіт» Т.Г.Шевченка перекладений на 147 мов.